Іменем України

21 грудня 2018 року

ПОСТАНОВА

м. Київ

справа N 814/2156/16

Частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Штраф за частиною 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014.

Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців — юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб’єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого ч. 2 ст. 265 КЗпП і частини 3 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб’єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 грудня 2018 року

справа №242/924/17

адміністративне провадження NoК/9901/38815/18

Суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що «несвоєчасна сплата» не є триваючим адміністративним правопорушенням, а тому суб’єктом владних повноважень при прийнятті постанови не враховано вимоги статті 38 КУпАП, яка в свою чергу визначає строки накладення адміністративного стягнення.

Оскільки згідно частини 1 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідачем притягнуто позивача до адміністративної відповідальності з порушенням строків, визначених статті 38 КУпАП та на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчився строк притягнення до відповідальності.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про скасування оскарженої постанови відповідача з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до положень пункту 7 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статті 38 цього Кодексу.

Триваюче правопорушення — це проступок, пов’язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов’язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов’язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об’єктивно існує цей обов’язок, виконанням обов’язку відповідним суб’єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Подібна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17.

З огляду на те, що правопорушення, вчинене позивачем, не носить характер триваючого, та на час винесення спірної постанови відповідача закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені у частині 1 статті 38 КУпАП, відповідачем протиправно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.

Читать далее →

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 813/1897/17

адміністративне провадження № К/9901/3024/17

У постанові від 21.02.2011 у справі № 21-9а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що за змістом статті 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачуються (нараховуються, застосовуються) підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. На думку Верховного Суду України, саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. При цьому на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС. Частина 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ, за змістом якої до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 ГК, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки в останній нормі визначено строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а не їх стягнення.

З урахуванням положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю та Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, Відповідач зобов’язаний був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у строк до 15.04.2016, а тому саме з 16.04.2016 у Позивача виникло право на стягнення несплачених самостійно Відповідачем сум санкцій у судовому порядку.

З огляду на це, шестимісячний строк звернення до суду закінчився 16 жовтня 2016 року.

Читать далее →

ПОСТАНОВА
Іменем України
21 лютого 2018 року
Київ
справа N 813/1008/16
адміністративне провадження N К/9901/22080/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача — Васильєвої І.А.,
суддів — Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

Вищезазначені штрафні санкції застосовуються у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, а не у випадку помилково сплачених сум єдиного внеску на невідповідний рахунок. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем зобов’язання зі сплати єдиного внеску виконані вчасно, у встановлені Законом терміни для такої сплати. Помилка при зазначенні невідповідного рахунку 3719, не може слугувати підставою для застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасне перерахування ЄСВ.
В цій частині доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Читать далее →

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2018 Київ К/9901/3714/17

826/13930/16

Касаційний суд з цього приводу вважає за необхідне відзначити, що прийняття чи не прийняття Порядку застосування штрафних санкцій (штрафу), передбачених статтею 120-1 Податкового кодексу України за порушення 15-денного терміну реєстрації податкових накладних, не може впливати на дію вказаної норми Податкового кодексу України або скасовувати її дію. Відсутність порядку застосування штрафних санкцій не звільняє позивача від відповідальності, передбаченої Податковим кодексом України за несвоєчасну реєстрацією податкових накладених та не свідчить про відсутність у податкового органу повноважень щодо застосування штрафних санкцій за вказане порушення, передбаченого вказаним Кодексом.

Суд першої інстанції припустився помилки, яка була виправлена апеляційним судом, зазначивши, що в силу приписів статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року № 909-VIII не було ані введено нових видів відповідальності за порушення податкового законодавства, ані збільшено розмір відповідальності за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних.

Фактично, цим законом було змінено лише процедуру застосування штрафних санкцій, що не може вважатись погіршенням становища платника податків.

Читать далее →

 П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 21 жовтня 2015 року   м. Київ

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (частина друга статті 549 ЦК України).  Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Читать далее →

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 квітня 2015 року

Вимога сплатити штрафні санкції та нараховану пеню, яка була сформована і надіслана боржнику до порушення провадження у справі про банкрутство, визнається конкурсною.

Читать далее →

Інформаційний лист від 28.03.2014 № 375/11/14-14
 
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

28.03.2014    № 375/11/14-14

Головам апеляційних адміністративних судів

У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних з оскарженням рішень про застосування штрафних санкцій за порушення вимог законодавства, яке регулює обіг спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також питань, пов’язаних зі стягненням відповідних сум, на підставі пункту 4 частини першої статті 32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне повідомити таке.

Читать далее →

ПЛЕНУМ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 17 грудня 2013 року N 14

Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань

Із змінами і доповненнями, внесеними
 постановами пленуму Вищого господарського суду України
 від 10 липня 2014 року N 6,
 від 16 грудня 2015 року N 2

Читать далее →

Неосведомленность одной из сторон договора в некоторых спорных вопросах его заключения усложняет в последующем защиту ее интересов в суде

Читать далее →