ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ 

від 09.08.2017 № 9-1524/0/4-17

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
У ВССУ розглянуто лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 липня 2017 року №27-14219/17 (вх. № 857/0/1-17 від 12 липня 2017 року) щодо висловлення правової позиції стосовно представництва Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд) у судах на підставі Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», у зв’язку з чим повідомляємо таке.

Читать далее →

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 листопада 2016 року

У справі, яка розглядається, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 отримав перевагу внаслідок укладення з банком договору-2, оскільки він набув право вимагати повернення суми депозиту від позичальника, на той час як вкладники можуть отримати від банку за договорами банківського вкладу (депозиту) не більше 200000 грн 00 коп. Крім того, відповідно до пп. 9 п. 6 постанови Національного банку України від 1 грудня 2012 року N 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 грн 00 коп. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Такі висновки є помилковими, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» грошові кошти в сумі 200000 грн 00 коп. є лише мінімальним граничним розміром відшкодування Фондом гарантування вкладів кожному вкладнику банку, який гарантовано виплачується Фондом. Водночас вимоги вкладників у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, задовольняються в четверту чергу за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку (п. 4 ч. 1 ст. 52 цього Закону). Отже, сума грошових коштів, яку одержують вкладники банку, не обмежена обсягом гарантованої виплати, що здійснюється Фондом. Крім того, ОСОБА_1 в результаті спірного правочину отримав право вимоги від ТОВ «Подільська продовольча група», а не від банку.

Суд касаційної інстанції також неправильно застосував положення пп. 9 п. 6 постанови Національного банку України від 1 грудня 2012 року N 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», відповідно до яких банки зобов’язано обмежити видачу (отримання) готівкових коштів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 грн 00 коп. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Наведені вимоги не стосуються спірних правовідносин, оскільки у справі, що розглядається, будь-яких виплат готівкою не відбулося.

Читать далее →

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 15 червня 2016 року                                                                                   м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палатою в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) вказала, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому абзацом другим частини другої статті 215 ЦК передбачено, що у випадках, встановлених ЦК, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв’язку із визнанням його неплатоспроможним. 

За таких обставин, на думку колегії суддів, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Читать далее →

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ України

Приймаючи постанову про задоволення позову Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що вимоги позивача до відповідача не є майновими вимогами, а позивач, відповідно, не є кредитором відповідача на якого поширюються обмеження встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (майнові вимоги).

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки на підставі положень ЦК України, Законів України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і «Про банки і банківську діяльність» судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зроблено висновок про те, що між сторонами склалися зобов’язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер,  а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов’язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Таким чином, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач – боржником і оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунку від 18 лютого 2013 року,  у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, виконання зазначеної операції банком обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції чинній на час виникнення спору.

Обґрунтовуючи свої висновки посиланням на те, що у відносинах із договору банківського рахунку клієнт не є грошовим кредитором банку, Вищий господарський суд України не взяв до уваги, що таке визначення поняття кредитора встановлено ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дія якого, згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюється на банки, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку – юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань.

Читать далее →