Постанова

Іменем України

15 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 205/4196/18

Провадження № 14-670 цс 19

04 вересня 2019 року КС України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини (абзац п’ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Оскільки позивач звільнений відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а суд апеляційної інстанції встановив факти порушення позивачем умов контракту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для його поновлення на роботі. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності – 22 березня 2017 року.

Гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Читать далее →

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 442/61/16

провадження №61-22437св18

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

За змістом ст. 49-2 КЗпП працівнику одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Розглядаючи відповідні трудові спори, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Апеляційний суд указав, що посада старшого державного інспектора з енергетичного нагляду відділення йому не була запропонована, незважаючи на те, що на момент попередження та надання позивачем відповіді така посада була вакантна.

Встановивши, що ВП «Держенергонагляд у Західному регіоні» був перетворений в інспекцію Держенергонагляду у Західному регіоні зі зміною підпорядкованості, однак із збереженням функціональності своєї діяльності, тобто відбулося перейменування установи в межах однієї юридичної особи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в силу ч. 3 ст. 36 КЗпП повинно було б потягти за собою не припинення дії трудового договору позивача, а у відповідності до ч. 4 ст. 36 КЗпП трудовий договір позивача повинен був бути продовжений.

Читать далее →

Постанова

Іменем України

22 січня 2019 року

м. Київ

справа N 522/8381/15

провадження N 61-29684св18

Подані ОСОБА_4 апеляційному суду докази свідчать про зміну обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. За змістом частини другої статті 31 та частини першої статті 303 ЦПК України 2004 року підстава позову не може бути змінена на стадії апеляційного розгляду справи. Тому суд апеляційної інстанції обгрунтовано не прийняв зазначені докази. Разом з тим ОСОБА_4 не позбавлений можливості пред’явити аналогічний позов до відповідачів, але з інших підстав.

Читать далее →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 373/2054/16-ц

Провадження № 14-446цс18

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов’язання визначене у розмірі 13 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 доларів США.

Читать далее →

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 297/3092/15-ц

провадження № 61-5206св18

Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що протокол засідання атестаційної комісії містить питання, які були поставлені особі, та надані нею відповіді. У пункті протоколі зазначено про те, що за результатами атестації позивач не відповідає займаній посаді або виконуваній роботі, однак не вказано, в чому саме полягає її невідповідність.
Суд відмітив, що позивач працює бібліотекарем з 2008 року та доказів того, що вона не виконує або не може виконувати своїх посадових обов’язків саме внаслідок недостатньої кваліфікації, відповідачем не надано. А дисциплінарне стягнення застосовано до неї за відсутність на робочому місці, що не пов’язане з недостатньою кваліфікацією позивача.

ВС вказав, що суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладених на нього трудових обов’язків, а від переведення на іншу роботу відмовився. 

Висновок суду про недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов’язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об’єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов’язків.  Читать далее →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).

У частині другій зазначеної статті визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Однак у справі, яка переглядається, позивачку не було звільнено з роботи, на підставі наказу роботодавця від ІНФОРМАЦІЯ_1 (який вона не оспорювала) змінено істотні умови її праці, зокрема, починаючи з 5 квітня 2011 року і до покращення фінансового стану відділення встановлено неповний робочий тиждень з виплатою 0,2 ставки посадового окладу. Позивачка була повідомлена про зміну істотних умов праці з дотриманням вимог частини третьої статті 32 КЗпП України, трудових відносин після цієї зміни умов праці не припинила, її вихід на роботу у спірний період один раз на тиждень підтверджується табелями обліку робочого часу, оплата праці в цей період проводилась пропорційно відпрацьованому часу, що відповідає вимогам статті 56 цього Кодексу. 

Отже, положення статті 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним і не передбачає виплати різниці в заробітку в разі зміни істотних умов праці, зокрема встановлення неповного робочого часу при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Читать далее →

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 травня 2017 року        
м. Київ

Окрема думка судді:
обмеження у праві на перегляд справи судом найвищої інстанції громадян, які оскаржують судове рішення, ухвалене до 28 березня 2015 року, з мотивів, що наведені в постанові № 5-475кс(15)16, суперечить засадам кримінального провадження, конституційним принципам та гарантіям пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Читать далее →

Виплати центром занятості безробітному, поновення на роботі

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 грудня 2016 року

Частиною 4 статті 35 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду утримується з роботодавця.

Тому спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, адже він виник за участю суб’єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції.

Подібні справи не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позов, предметом якого є стягнення з особи незаконно виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі його поновлення на роботі за рішенням суду, підлягає розгляду господарським судом.

Читать далее →