Колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності підклас 85.12 «Медична практика», яка є основним видом економічної діяльності позивача, включає медичне консультування в галузі загальної та спеціальної медицини, які надаються лікарями загального профілю (терапевтами), лікарями-спеціалістами та хірургами, діагностичні обстеження та лікування, та не включає діяльність середнього медичного персоналу: акушерок, санітарів, медсестер, персоналу фізіотерапевтичних кабінетів тощо, оскільки відповідно до вказаного виду економічної діяльності позивачу не забороняється залучати осіб з обслуговування його діяльності, а саме медичної сестри зі стоматології на умовах трудового договору.
Колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду з вказаного питання, який у постанові від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 вказав, що у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.
Такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на майно у корпоративному спорі може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову.
Оскільки позовні вимоги, заявлені в цій справі, є вимогами немайнового характеру, то такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно не є співмірним з предметом спору в цій справі.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вжиті господарськими судами заходи забезпечення позову не мають правового зв`язку з предметом позовних вимог (розірвання договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства; скасування реєстраційних дій; визнання права власності на частку), під час розгляду яких судами буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для розірвання договору, визнання договору недійсним та скасування реєстраційних дій.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 902/774/20, від 25.01.2021 у справі № 902/775/20.
Отже, якщо особа, яка не брала участь у справі, але яка вважає, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, не реалізувала своє суб’єктивне процесуальне право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом строків на апеляційного оскарження цього рішення відповідно до положень ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, то рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили за правилами Кодексу (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), і не може бути оскаржено із застосуванням нових правил на апеляційне оскарження судового рішення — відповідно до ГПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у своєму рішенні також наголосила, що поширення скаржником правил оскарження судового рішення відповідно до ст. 272 ГПК України на правовідносини з оскарження (судового рішення), що припинилися у період чинності ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), з буквальним прочитанням скаржником положень ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), однак без урахування (застосування) принципу незворотності дії закону у часі, спотворює (викривлює) зміст норми ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обÒ‘рунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.
З огляду на те, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 261 ГПК України.
За встановлених обставин, станом на 1 травня 2016 року за посадами слюсаря, інженера з охорони праці та водія закріплено посадовий оклад та місячний фонд оплати праці у розмірі 1450 грн, тобто тарифна сітка не сформована з урахуванням міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Згідно з абз. 4 ч.2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Отже, встановивши, що позивачем порушено вимоги норм КЗпП, відповідачем обÒ‘рунтовано прийнято постанову про накладення штрафу.
нагадування про реорганізацію територіальних органів Пенсійного фонду України під час ознайомлення позивача з наказом про поновлення на посаді та з пропозиціями вакантних посад у Головному управлінні Пенсійного фонду України, не можуть свідчити про дотримання відповідачами вимог чинного трудового законодавства в частині належного повідомлення позивача про наступне вивільнення, у зв`язку з реорганізацією.
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, заяву ОСОБА_1 задоволено.
ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до суду заяву про зустрічне забезпечення.
Ухвалою суду першої інстанції у задоволенні заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» про зустрічне забезпечення відмовлено.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» про зустрічне забезпечення.
постанова суду апеляційної інстанції прийнята за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є незаконною, оскільки суд апеляційної інстанції не мав повноважень на відкриття провадження у справі, а мав повернути апеляційну скаргу.
Враховуючи, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є принцип верховенства права, який серед іншого передбачає, що суди мають правомірно, тобто з дотриманням норм матеріального та процесуального права використовувати надані їм повноваження, то апеляційний суд при ухваленні постанови не був «судом, встановленим законом», тобто вийшов за межі своїх повноважень.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження — емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров’я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнала психологічних страждань та розчарувань, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
З огляду на встановлені попередніми інстанціями обставини, колегія суддів вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Слід зазначити, що сам факт визнання судом порушення відповідачем прав позивача в даному випадку буде достатньою та справедливою сатисфакцією, при цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування компенсації моральної шкоди, що свідчить про невирішення питання щодо способу відновлення порушеного права.
Частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт.
Отже, нікчемний заповіт не породжує настання правових наслідків, тому не впливає на попередній заповіт та не може його відновлювати чи скасовувати.
Процесуальним законом не віднесено до обов’язкових підстав для скасування судового рішення порушення норм процесуального права щодо строків звернення до суду, а тому відсутність таких доводів та вимог в апеляційній скарзі податкового органу не давало суду апеляційної інстанції підстав для виходу за межі апеляційного перегляду.
Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.
Наведені норми права передбачають, що зміна договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. При цьому якщо договір змінений судом, то зобов`язання змінюється з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили.
