ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 квітня 2014 року (справа N 6-39цс14)
Оскільки правовідносини щодо надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на території України врегулюванні статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк), статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року N 2889-XII, та статтею 36 Закону України від 24 лютого 1994 року N 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж», то тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача, й підстави для застосування частини другої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України відсутні.
Підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є наявність доказів, що сторона, стосовно якої постановлене рішення іноземного суду, не була належним чином повідомлена про розгляд справи.
Так зазначено у статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) та статті 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року.
При вирішенні питання наявності цієї підстави при розгляді клопотання стягувача, з’ясуванню підлягають дійсні обставини виклику сторони, проти якої винесено рішення іноземного суду, з урахуванням відповідних процедур, які були визначені сторонами в арбітражній угоді чи в арбітражному застереженні, а також із регламенту органу, який за угодою сторін мав здійснити арбітраж. При цьому тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача.
Підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є наявність доказів, що сторона, стосовно якої постановлене рішення іноземного суду, не була належним чином повідомлена про розгляд справи.