КЦС зауважив, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (ч.ч.1,2 ст.30 ЗУ «Про інформацію»). Це висловлювання, які: — не містять фактів, критика, оцінка дій; — не можуть тлумачитись як такі, що містять факти (сатира, алегорія).
Якщо — особа вважає, що оціночні судження принижують її честь та гідність, вона може скористатися правом на відповідь і власне тлумачення у тому самому ЗМІ; — думку висловлено в непристойній формі, особу може бути зобов`язано відшкодувати моральну шкоду.
Будь-яке судження, що має оціночний характер, критика вчинків, вираження думок про виконання публічних функцій тощо НЕ Є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та НЕ Є предметом судового захисту.
Вирішуючи такі справи, суди мають перевірити інформацію на наявність фактичних тверджень. У разі їх наявності інформація не є оціночним судженням, оскільки відображає істину, яку суд може встановити.
Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, не зобов’язана доводити їх правдивість, оскільки це порушить свободи на власну точку зору.
Відеозапис не містить тверджень про факти. Тож висловлювання відповідача є оціночними судженнями та не є недостовірною інформацією.
комісія контролюючого органу, приймаючи рішення з посиланням на те, що у контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, має обґрунтувати суду на підставі якої інформації комісія дійшла такого висновку та надати належні, допустимі докази в підтвердження цієї інформації. Навіть, якщо Порядком №1165 затверджено форму рішення, яка не передбачає конкретизації підстав у разі відповідності пунктам 1 — 8 критеріїв ризиковості платника податку, проте не виконання відповідачем обов`язку доказування, встановленого частиною другою статті 77 КАС України, а саме недоведеність суду правомірності прийняття рішення (що воно прийняте обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, за наявності визначених Порядком №1165 підстав), є підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.
Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі №360/1776/19, від 16.04.2019 у справі №826/10649/17).
Згідно з пунктами 44-46 Порядку №1165 Комісія контролюючого органу перевіряє подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, зокрема електронні). Розгляд питання на засіданні комісії контролюючого органу включає такі етапи: доповідь секретаря комісії; доповідь члена комісії, співдоповідь (у разі потреби); внесення членами комісії пропозицій, їх обговорення; оголошення головою комісії рішення про припинення обговорення питання; голосування; оголошення головою комісії результатів голосування; оформлення протоколу. У протоколі засідання комісії контролюючого органу зазначається перелік осіб, присутніх на засіданні, порядок денний засідання, питання, що розглядалися на засіданні, перелік осіб, які виступали під час засідання, результати голосування, прийняті такою комісією рішення.
Проте, відповідачем протоколу засідання Комісії або витягу з нього до матеріалів справи не надано.
Водночас, як вже неодноразово зазначалось судом, відповідач, будучи контролюючим податковим органом, та проводячи аналіз діяльності позивача, як платника податку на додану вартість, встановив, що підприємство формує ПК (ліміт) від ризикових СГ
для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша — намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності підклас 85.12 «Медична практика», яка є основним видом економічної діяльності позивача, включає медичне консультування в галузі загальної та спеціальної медицини, які надаються лікарями загального профілю (терапевтами), лікарями-спеціалістами та хірургами, діагностичні обстеження та лікування, та не включає діяльність середнього медичного персоналу: акушерок, санітарів, медсестер, персоналу фізіотерапевтичних кабінетів тощо, оскільки відповідно до вказаного виду економічної діяльності позивачу не забороняється залучати осіб з обслуговування його діяльності, а саме медичної сестри зі стоматології на умовах трудового договору.
Колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду з вказаного питання, який у постанові від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 вказав, що у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.
Такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на майно у корпоративному спорі може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову.
Оскільки позовні вимоги, заявлені в цій справі, є вимогами немайнового характеру, то такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно не є співмірним з предметом спору в цій справі.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вжиті господарськими судами заходи забезпечення позову не мають правового зв`язку з предметом позовних вимог (розірвання договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частини частки в статутному капіталі товариства; визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства; визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства; скасування реєстраційних дій; визнання права власності на частку), під час розгляду яких судами буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для розірвання договору, визнання договору недійсним та скасування реєстраційних дій.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 902/774/20, від 25.01.2021 у справі № 902/775/20.
Отже, якщо особа, яка не брала участь у справі, але яка вважає, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, не реалізувала своє суб’єктивне процесуальне право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом строків на апеляційного оскарження цього рішення відповідно до положень ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, то рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили за правилами Кодексу (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), і не може бути оскаржено із застосуванням нових правил на апеляційне оскарження судового рішення — відповідно до ГПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у своєму рішенні також наголосила, що поширення скаржником правил оскарження судового рішення відповідно до ст. 272 ГПК України на правовідносини з оскарження (судового рішення), що припинилися у період чинності ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), з буквальним прочитанням скаржником положень ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), однак без урахування (застосування) принципу незворотності дії закону у часі, спотворює (викривлює) зміст норми ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.
З огляду на те, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 261 ГПК України.
За встановлених обставин, станом на 1 травня 2016 року за посадами слюсаря, інженера з охорони праці та водія закріплено посадовий оклад та місячний фонд оплати праці у розмірі 1450 грн, тобто тарифна сітка не сформована з урахуванням міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Згідно з абз. 4 ч.2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Отже, встановивши, що позивачем порушено вимоги норм КЗпП, відповідачем обґрунтовано прийнято постанову про накладення штрафу.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
У справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
нагадування про реорганізацію територіальних органів Пенсійного фонду України під час ознайомлення позивача з наказом про поновлення на посаді та з пропозиціями вакантних посад у Головному управлінні Пенсійного фонду України, не можуть свідчити про дотримання відповідачами вимог чинного трудового законодавства в частині належного повідомлення позивача про наступне вивільнення, у зв`язку з реорганізацією.
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, заяву ОСОБА_1 задоволено.
ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до суду заяву про зустрічне забезпечення.
Ухвалою суду першої інстанції у задоволенні заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» про зустрічне забезпечення відмовлено.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» про зустрічне забезпечення.
постанова суду апеляційної інстанції прийнята за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є незаконною, оскільки суд апеляційної інстанції не мав повноважень на відкриття провадження у справі, а мав повернути апеляційну скаргу.
Враховуючи, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є принцип верховенства права, який серед іншого передбачає, що суди мають правомірно, тобто з дотриманням норм матеріального та процесуального права використовувати надані їм повноваження, то апеляційний суд при ухваленні постанови не був «судом, встановленим законом», тобто вийшов за межі своїх повноважень.
