067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 грудня 2014 року

Орган, уповноважений здійснювати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, вчиняє відповідні дії тільки в межах чинного законодавства і не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядженням майном, стосовно якого заявлено позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право, а отже, не може бути стороною у справі.

Судова палата у господарських справах і судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Берднік І. С., Григор’євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Потильчака О. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ліквідатора приватного підприємства «Імпульс-В» (далі — ПП «Імпульс-В») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 квітня 2014 року у справі N 30/58 за позовом ПП «Імпульс-В», відкритого акціонерного товариства «Плодоовоч» (далі — ВАТ «Плодоовоч») до комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» про зобов’язання визнати та зареєструвати право власності на нежитлові будівлі, встановили:

У січні 2010 року ПП «Імпульс-В» і ВАТ «Плодоовоч» звернулися до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» про зобов’язання визнати та зареєструвати право власності на нежитлові будівлі, об’єкт торгівельно-виробничої будівлі, будівлю офісно-торгівельного центру за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, 20.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачі зазначили, що відповідач в усній формі відмовив їм у здійсненні реєстрації права власності на спірне майно, мотивуючи свою відмову відсутністю правовстановлюючого документу, на підставі якого здійснюється реєстрація.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18 лютого 2010 року у справі N 30/58 (з урахуванням додаткового рішення від 10 березня 2010 року), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 січня 2012 року, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 квітня 2014 року у справі N 30/58 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 16 квітня 2014 року у справі N 30/58, ліквідатор ПП «Імпульс-В» звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 331, 376 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 24 листопада 2014 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу N 30/58 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 квітня 2014 року.

В обґрунтування неоднакового застосування норм матеріального права заявником надано копії постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2014 року у справі N 917/2640/13 та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що позивач мотивував позовні вимоги усною відмовою відповідача у здійсненні реєстрації права власності на нежитлові будівлі.

Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації

Частиною 1 статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина 4 статті 182 ЦК України).

Відносини, пов’язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості урегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV зі змінами і доповненнями (далі — Закон).

Пунктом 5 розділу V «Прикінцеві положення» цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Згідно з пунктом 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Зі змісту положень Закону і зазначеного Тимчасового положення вбачається, що право власності на нерухоме майно виникає у особи з моменту його державної реєстрації, при цьому орган, уповноважений здійснювати таку реєстрацію, вчиняє відповідні дії тільки в межах чинного законодавства і не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядженням майном, стосовно якого заявлено позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право, а відтак, не може бути стороною у справі.

За таких обставин, залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв’язку з чим прийнята ним постанова є незаконною і на підставі частини 2 статті 111 25 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111 23 — 111 25 Господарського процесуального кодексу України, судова палата у господарських справах Верховного Суду України та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановили:

Заяву ліквідатора приватного підприємства «Імпульс-В» задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 16 квітня 2014 року у справі N 30/58 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий:
В. П. Барбара
Судді:
І. С. Берднік
Л. І. Григор’єва
В. С. Гуль
В. І. Гуменюк
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
О. І. Потильчак
Я. М. Романюк
Ю. Л. Сенін
В. М. Сімоненко
І. Б. Щицький
А. Г. Ярема